Ремесло
Гончарне горно, щ тобі наснилось?
Вогню червона віхола? Авжеж,
Ті дні, коли тут полум’я дзвеніло…
Ті дні – не дні минулого. Невже
Спинився крук? Завершилося коло
Народного уміння-ремесла?
Безплідно глина сивіє довкола –
Основа й слава древнього села.
Із сотень тільки дюжина лишилась
Майстрів, не вельми дужих у селі.
Ще в русі руки їхні – наче крила,
Що нелегкий здійснили переліт.
Ще відчувають пальці їхні тонко
Зволоженої глини юну плоть,
Та вже не спів тече крізь них, а стогін,
З душі останнє цідиться тепло.
Онук обличчя кривить у гримасі,
Хоча пізнав лиш радощі в житті:
«кому вони потрібні в вік пластмаси –
Горшки, дзбанки і глечики оті?»
А майстер усміхається крізь тугу,
І зморшкувате світиться чоло:
«не можу розлучитися із кругом,
Бо вмру і вмре зі мною ремесло,
Круги вже є у школі нашій… добре,
Аби із цього й користь ще була.
Гончарство – це ж не гра вам і не хобі,
А піт, вогонь, робота і талант».
І звинні пальці глину гладять звично,
В гончарні дише юний дух землі,
І крутить круг напруга електрична,
Й роса рясніє в майстра на чолі.
Василь Гей
