Майстер
Першим повернувся він з війни –
Ще село з руїн не підвелося,
Ще в степу сіріли бур’яни
І не з медом людям всім жилося.
Не спочивав, ні дня не погуляв,
А узявся за важку роботу –
Весь у шрамах, як свята земля,
Як земля, був повен він турботи.
Зводив стіни, укривав хати,
Ставив крокви, клав просторі печі
Та латав ночами чобітки
Для шкільної босої малечі.
Від зорі щоденно до зорі;
Меншало у вдів солдатських горя.
Та казали майстру лікарі:
- Відпочити їхали б до моря!
Затягнувся димом, докурив,
Помовчавши в роздумі хвилину:
- Скільки Гітлер лиха натворив,
Що сьогодні нам не до спочину…
Фросина Карпенко
