Балада про художника
Один художник приїжджав
До моря на етюди.
І шторм гримів на сто октав,
І він той шторм намалював,
І дивувались люди.
Його картина обійшла
І виставки, й музеї.
Неждано слава немала
Крилом торкнулася чола,
А він – не звик до неї.
Він звик до праці і думок,
А тут, як грім із неба,
Відсіль – дзвінок, відтіль – дзвінок,
І він – майстерно на замок,
Бо скрізь бувати треба.
І він ходив, і він встигав,
Його усюди ждали.
Він мав сто сот нагальних справ,
Він щедро лаври пожинав,
А друзі – малювали.
Художник бачив, як вони
Красиво і розкруто
Ішли до тої глибини,
Сягали тої тайни,
Що він не зміг сягнути.
Він ревнував і лютував,
Він зачинявсь до ранку,
Він малював і шматував,
Він над полотнами ридав, -
Чолом – в етюдну рамку.
Микола Луків
