Тесля
Тесали колоди, тесали крокви,
колиску й труну тесали,
тесали свої сучкуваті роки,
аж часом під серцем ссало.
І руки свої не ховали на людях –
побиті, потріскані, в шрамах…
Вони не підвладні ні часу, ні суддям,
допоки будують храми
для нас, для синів, і, звичайно ж,
для внуків, до сонця щоб радісні вікна!
Невже може щось замінити руки,
що стружкою пахнуть одвіку?
І боляче якось коли згадаю.
що стружка колись обірветься.
- Дядьку Іване! – луна піде гаєм.
- Я тут! – з берегів обізветься…
Микола Томенко
