Старий тесля

Все зробив чоловік так, як треба було,

          так, як слід.

Залишив по собі на камінні,

          на дереві слід.

А коли умирав – зажурився,

          заплакав тесляр:

- Хату Ганні не встиг…

           а у неї ж маленький школяр…

- Він звернувся до смерті:

- На тиждень мій строк відклади.

Встав, кулешик зварив,

           пообідав, напився води.

Він під небо підняв

           пари міцно пов’язаних крокв,

Рівно лати прибив, не поверх,

           а в пази під шнурок.

Дранки смужку поклав,

           і вона забіліла, як сніг.

І тепер, як маленький,

           уже зупинитись не міг.

Він униз на санчатах

            в хуртечу січневу летів

Але вітер чомусь у обличчя

            не сік, не свистів,

Тільки подих забило отак,

            як малому з гори…

дід лежав на траві.

Шепотіли над ним явори.

Платон Воронько

 

Перегляди: 974