Старий тесля
Все зробив чоловік так, як треба було,
так, як слід.
Залишив по собі на камінні,
на дереві слід.
А коли умирав – зажурився,
заплакав тесляр:
- Хату Ганні не встиг…
а у неї ж маленький школяр…
- Він звернувся до смерті:
- На тиждень мій строк відклади.
Встав, кулешик зварив,
пообідав, напився води.
Він під небо підняв
пари міцно пов’язаних крокв,
Рівно лати прибив, не поверх,
а в пази під шнурок.
Дранки смужку поклав,
і вона забіліла, як сніг.
І тепер, як маленький,
уже зупинитись не міг.
Він униз на санчатах
в хуртечу січневу летів
Але вітер чомусь у обличчя
не сік, не свистів,
Тільки подих забило отак,
як малому з гори…
дід лежав на траві.
Шепотіли над ним явори.
Платон Воронько
Перегляди: 1026