Коваль

Мороз в підкови ріки гнув,

Земля лежала в бурці білій,

А вже почав нову весну

Коваль із нашої артілі.

Мороз кував, коваль кував,

Спішили – хто кого поборе,

І в кузні весело палав

Вогонь змагання в ранню пору.

І майстер жив вогнем таким, -

Хто лиш узна його – полюбить, -

Ладнав сівалкам сошники,

Вставляв борінкам нові зуби.

Із ковалевого чола

Стікав тонкий струмочок поту,

І танув сніг. Весна ішла,

Відкривши сонячні ворота.

І сівачів, немов братів,

Вітало скрізь широкопілля.

Приймав парад своїх трудів

Коваль із нашої артілі.

А як вогонь?

Вогонь не гас,

Палає в кузні він і досі,

І майстер, дбаючи про нас,

Уже до жнив клепає коси.

І жаткам крила надіва,

І для безтарок варить осі –

Йому вчуваються жнива

У стиглім шересі колосся.

Віктор Кочевський

• Попередня
• Наступна